Порушеннями мовлення називають будь-які відхилення від норми, які прийняті у певному мовному середовищі. У цьому вони перешкоджають спілкуванню, обмежуючи можливість соціальної адаптації. Найчастіше причиною формування таких порушень стають розлади психофізіологічного механізму мовлення, які потребують обов’язкової допомоги кваліфікованого спеціаліста.

Згодом порушення вимови можуть вплинути на розвиток психіки людини. Логопеди використовують класифікацію порушень всіх видів мовлення, що формується, виходячи з причин та особливостей патології.

Класифікація мовленнєвих порушень

Сьогодні логопеди користуються двома основними класифікаціями мовленнєвих порушень у пацієнтів:

1. Клініко-педагогічна класифікація. Тут застосовується деталізація порушень. При цьому фахівець використовує перехід від загального до конкретного. В основі цієї класифікації знаходяться етіопатогенетичні критерії, поєднані із психолого-лінгвістичними. У клініко-педагогічній класифікації мовленнєвих порушень виділяють кілька різновидів патології. Сюди прийнято відносити порушення вимови чи письма.
2. Психолого-педагогічна класифікація. Тут, навпаки, порушення групуються від часткового до загального. При цьому враховується сукупність різних психологічних та лінгвістичних критеріїв. Ця класифікація виділяє прояви розладу у різних варіаціях неправильного розвитку. Відповідно до психолого-педагогічної класифікації, будь-які мовленнєві розлади поділяються на зміну засобів спілкування та порушення у використанні засобів комунікації.

До появи патології можуть призвести такі фактори:

1. Порушення внутрішньоутробного розвитку внаслідок тяжкого токсикозу, інтоксикації, різних захворювань жінки, резус-конфлікту матері та плода. Особливо небезпечним вважається період із 4 тижнів по 4 місяці вагітності. Саме на цьому етапі відбувається формування мовного апарату та при впливі несприятливих факторів можуть з’явитися різні патології (роздвоєна губа, ущелина піднебіння тощо). Якщо ж загрозливі фактори з’являться на останніх термінах вагітності, – може статися затримка у розвитку, що також негативно позначиться на вимові.
2. Асфіксія або інші пологові травми, які можуть спровокувати крововилив у головному мозку.
3. Перенесення деяких захворювань у дитинстві. Вони можуть спровокувати уповільнення розвитку головного мозку.
4. Спадковість. Вплив цього фактора можливий лише за наявності інших критеріїв розвитку порушення.
5. Несприятливі чинники соціального середовища. Сюди відносять несприятливу обстановку у ньому, глухоту чи порушення мовлення у батьків, психотравматичні ситуації тощо.

Види порушення усного мовлення у пацієнтів

Зміни у мовленні поділяються на такі види розладів:

• порушення інтонації;
• розлад голосоутворення або звуковимови;
• порушення темпу вимови.

Такі проблеми можуть проявлятися окремо або в комплексі. Існують наступні види порушення усного мовлення:

1. Дисфонія. Це патологія, при якій мовлення повністю відсутнє або є сильно порушено через незворотні зміни у будові або функціонуванні голосового апарату. У цьому випадку голос може бути відсутнім або змінюється його тембр, сила та інші параметри. Порушення пов’язані з органічним чи функціональним ураженням голосового апарату. Вони можуть з’явитися у людини у віці.
2. Брадилалія. Це уповільнення вимови патологічного характеру. Розвивається воно у ситуації, коли процес гальмування більш виражений, ніж збудження. У пацієнта мовлення стає занадто сповільненим та нечітким, він розтягує слова при вимові.
3. Тахілалія. Дане порушення, навпаки, пов’язане із патологічним прискоренням мови. При цьому граматична, фонетична та лексична сторони залишаються незмінними. Якщо людина часто робить паузи чи затримки, патологію називають полтерном.
4. Заїкання (логоневроз). Це патологія, при якій відбувається порушення ритму і темпу мовлення через судомне скорочення м’язів мовного апарату. Заїкання також ділять на функціональне та органічне. Найчастіше його розвиток пов’язують із критичними періодами у розвитку дитини.
5. Діслалія. Дане порушення пов’язане з некоректною вимовою звуків на тлі нормального слуху та іннервації мовного апарату. Симптомом патології є спотворення звуків чи зміна їх послідовності. Причина розвитку – неправильне формування апарату артикуляції або порушення артикуляційних позицій внаслідок дефекту апарату артикуляції. Окрім цього, фахівці виділяють ще й психолінгвістичний аспект дислалії. Він пов’язаний із порушенням сприйняття звуків. Такий тип розладу може сформуватися у віці.
6. Ринолалія. Це патологія, що супроводжується зміною тембру голосу через анатомічне пошкодження мовного апарату. У результаті відбувається резонанс, а мовлення виходить гугнявим, стає невиразним та монотонним. До ринолалії також відносять вроджене розщеплення піднебіння, у якому також спостерігається це порушення.
7. Дизартрія. Пов’язана з мінімальною іннервацією мовного апарату чи ураженням центральної нервової системи. Дизартрія часто зустрічається у пацієнтів із ДЦП. У дорослому віці може виникнути при інфекційному ураженні мозку.
8. Алалія. Патологія пов’язана з недостатнім розвитком або повною відсутністю мовлення. Причиною стає органічне ураження певних зон у головному мозку. Розлад формується ще на етапі внутрішньоутробного розвитку або у дитинстві. Такий дефект відносять до найскладніших, тому що мовна система не формується зовсім.
9. Афазія. Порушення пов’язані з втратою можливості використовувати засоби мовлення. Причиною такого стану можуть стати інфекційне ураження нервової системи або перенесена ЧМТ.

Види порушень письма

Залежно від першопричини, якою обумовлено розлад мовлення, виділяють такі його види:

Дислексія

Дислексія – це специфічний розлад навчання, який переважно проявляється труднощами з розпізнаванням слів та оволодінням навичок читання і письма. Хоча дислексія безпосередньо не є порушенням письма, вона може суттєво впливати на письмові навички дитини.

Ось як дислексія може проявлятися в письмі:

• Помилки в написанні букв: дитина може плутати подібні за написанням букви (б-д, п-т), дзеркально писати букви, пропускати букви або додавати зайві.
• Порушення орфографії: дитина може робити помилки в написанні слів, незважаючи на знання правил.
• Труднощі з граматикою: дитина може неправильно узгоджувати слова в реченні, порушувати порядок слів.
• Нерозбірливий почерк: через труднощі з координацією рухів дитина може писати неакуратно, нерозбірливо.
• Повільний темп письма: дитина може писати дуже повільно, з великими зусиллями.

Важливо розуміти:

• Дислексія не є ознакою низького інтелекту. Діти з дислексією можуть бути дуже розумними і здатними.
• Дислексія не є результатом ліні або небажання вчитися. Це нейробіологічний розлад, який потребує спеціальної допомоги.

Своєчасна діагностика і корекційна робота допомагають дітям з дислексією подолати труднощі з читанням і письмом та успішно навчатися.

Дисграфія.

Порушення письма, або дисграфія, – це часткове порушення процесу письма, яке проявляється у стійких помилках. Вони обумовлені несформованістю тих психічних функцій, які беруть участь у процесі письма.

Основні види дисграфії:

• Артикуляторно-акустична дисграфія:
  • Пов’язана з неправильною вимовою звуків.
  • Дитина пише так, як чує і вимовляє.
  • Наприклад, замість “шапка” може написати “сапка”.
• Акустична дисграфія:
  • Пов’язана з недостатнім розвитком фонематичного слуху (здатності розрізняти звуки на слух).
  • Дитина плутає букви, які позначають подібні за звучанням звуки (б-п, д-т, з-с).
  • Наприклад, замість “кіт” може написати “гід”.
• Дисграфія на ґрунті порушення мовленнєвого аналізу і синтезу:
  • Дитина не може правильно виділити звуки зі слова, визначити їх послідовність.
  • Це призводить до пропусків букв, перестановки букв і складів, злиття слів.
  • Наприклад, замість “машина” може написати “маішна” або “машна”.
• Аграматична дисграфія:
  • Пов’язана з недостатнім розвитком граматичної будови мови.
  • Дитина робить помилки в узгодженні слів, вживанні прийменників, закінчень.
  • Наприклад, “красивий квітка” замість “красива квітка”.
• Оптична дисграфія:
  • Пов’язана з недостатнім розвитком зорового сприйняття і просторової орієнтації.
  • Дитина плутає графічно подібні букви (п-т, и-н, л-м), дзеркально пише букви або цифри.

Психолого-педагогічна класифікація

Відповідно до психолого-педагогічної класифікації всі відомі мовні порушення діляться такі типи:

• порушення засобів спілкування;
• розлад використання засобів спілкування.

Види порушень засобів спілкування

Логопеди виділяють такі види патології:

Фонетико-фонематичне недорозвинення мовлення (ФФНМ) – це порушення мовленнєвого розвитку, при якому у дитини виникають труднощі з вимовою звуків та їх розрізненням.

Як проявляється ФФНМ?

• Порушення звуковимови: дитина може неправильно вимовляти звуки (спотворювати, замінювати, пропускати), її мовлення може бути нечітким, нерозбірливим.
• Труднощі з розрізненням звуків: дитині важко розрізняти подібні звуки на слух (наприклад, “с” – “ш”, “з” – “ж”), що може призводити до труднощів у розумінні мовлення та засвоєнні письма та читання.
• Обмежений словниковий запас: через труднощі з вимовою дитина може уникати використання деяких слів, що призводить до збіднення словникового запасу.
• Аграматизми: можуть виникати помилки у вживанні граматичних форм слів.

Причини ФФНМ:

• Несприятливі фактори під час вагітності та пологів.
• Мінімальні дисфункції мозку.
• Захворювання вуха, горла, носа.

Недостатня увага до розвитку мовлення дитини в ранньому віці.

Загальне недорозвинення мовлення. У цьому випадку слух та інтелект не страждають або є системне недорозвинення мовлення у пацієнтів з розумовою відсталістю, коли відбувається розлад усіх компонентів мовної системи. Загальне недорозвинення мовлення найчастіше діагностується у дітей із риноалією, алалією, складною дислалією, дизартрією.

Види порушень мовлення при використанні засобів спілкування

До порушень використання засобів спілкування належать такі форми патології:

Заїкання. Це порушення комунікативної функції на тлі засобів спілкування, що адекватно сформувалися. Іноді логоневроз розвивається разом із загальним недорозвиненням мовлення, хоча може спостерігатися і окремо.

Мутизм та мовленнєвий негативізм – це два різних, але пов’язаних між собою порушення мовлення.

Мутизм – це стан, коли дитина, яка фізично здатна говорити, повністю або майже повністю відмовляється від мовленнєвого спілкування. Дитина розуміє звернену до неї мову, але не говорить сама. Мутизм часто пов’язаний з психологічними причинами, такими як стрес, травма, тривога.

Мовленнєвий негативізм – це стан, коли дитина відмовляється говорити в певних ситуаціях або з певними людьми. Дитина може говорити вдома з близькими, але мовчати в дитячому садку або школі. Мовленнєвий негативізм також часто має психологічні причини і може бути пов’язаний з страхом, сором’язливістю, протестом.

Ознаки мутизму та мовленнєвого негативізму:

• Відсутність або різка обмеженість мовлення в певних ситуаціях.
• Збереження розуміння мови.
• Наявність невербальних способів спілкування (жести, міміка).
• Можливі супутні емоційні проблеми (тривога, страхи, сором’язливість).

Причини мутизму та мовленнєвого негативізму:

• Психологічні травми (розлучення батьків, смерть близької людини, переїзд).
• Стресові ситуації (адаптація до дитячого садка або школи, конфлікти з однолітками).
• Тривожні розлади.
• Особливості темпераменту (сором’язливість, замкнутість).

Якщо ви помітили у своєї дитини ознаки мутизму або мовленнєвого негативізму, важливо звернутися до фахівців

Читайте також: Розвиток мовлення дітей дошкільнят: як розвинути правильну та грамотну вимову?

Висновки

У минулому логопеди ставили діагноз, лише з характеристики психолого-педагогічної класифікації. При цьому на клініко-психологічну класифікацію посилалися неврологи. Але сьогодні ситуація змінюється в такий спосіб, що будь-якими мовними порушеннями тепер займаються виключно логопеди. У цьому вони проводять комплексне обстеження мовлення дитини, і керуючись принципами класифікації мовних порушень обох видів, підбирають методи корекцій.

Якщо ви помітили у дитини порушення мовлення або не впевнені у правильності вимови, краще одразу ж записатися на консультацію до фахівця. Своєчасне зверненн допоможе швидше відновити мовну функцію та уникнути незворотних наслідків.